Совсем недавно мы писали о зимних сомнениях, рассеянных весною, праздником Святого Светлого Воскресения. Грустили о весне, о первых почках на веточках деревьев, о первоцвете весны…
Як дивно вітер шелестить
Серед гілок дерев зимових.
Він про кохання мріє знову:
Листок зелений, як тремтить!
Й хуртовини менестрелі
Не хочуть залишати нас,
Весняним таки буде час
Й пролунає дзвін капелі.
Бруньки набухнуть на гілках.
Й квітки забринять коханням.
Палким й радісним бажанням
Весна проявиться в очах.
И вот весна, вступившая в свои владения, уступает дорогу приходящему лету, усеяв землю и тротуары лепестковым снегом. И душа поет от счастья, наполненная нежностью и удивительной легкостью.
Мы мчимся в вихре событий, радуясь мимолетнему ощущению счастья, умиротворения в душах наших, радуясь самой жизни, радуясь любви, наполняющей нас. Мы – счастливы! И это – так просто! Счастье! – это просто, когда нет несчастья… Мы наполнены радостью жизни и мира и сердца тихо поют «Спаси Господи! – СпасиБО!» Спасибо, что рождены мы людьми на вечно куда-то спешащей планете Земля, несущейся со скоростью 65 км в секунду по своей орбите в соприкосновении с Вечностью. Мы счастливы! Ждем лета! Улыбнитесь, сегодня суббота, скорее на речку, озеро, в лес, наполнитесь свежим, переполняющем вас воздухом, энергией радости и любви, будьте просто – счастливы!
Комментарий автора: Счастье в нас, счастье рядом, счастье - мы творения Божьи.И это остро понимаешь, провожая близких в путь вечный.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Мандаринки - Алла Войцеховская Очевидна глубинная и Божественная взаимосвязь всех событий, происходящих с человеком каждую секунду жизни, когда он делает единственно правильный и только свой, свободный выбор! Мы там, где мы есть... мы имеем то, что имеем...
Ясени - Мучинский Николай Це моє найперше оповідання. Викладена в нему історія реальна. Її розповів мені одного разу, коли приїзжав на курси підвищення кваліфікації в наш педуніверситет, мій рідний брат, він працював на той час учителем однієї з сільських десятирічок. В цей день брат заночував у мене. Сімя моя на той час була в селі і ми мали змогу майже цілу ніч розмовляти. Реальний Микола якийсь час був його учнем. Запитання в брата, до мене, після розповіді цієї трагічної історії, було таке: "Скажи мені чому так сталось? Я напевне не знаю в своєму житті людини, яка б більше за Миколу любили Бога і ось такий результат. Миколи нестало, така страшна смерть, і в ще досить в молодому віці.Чому такі хороші люди, які до того ще й люблять Бога - гинуть, а всяка погань процвітає? Ви можете догадуватись, що я йому відповів. Та коли він пішов вранці на заняття, я взяв ручку і написав цю історію.
Можливо її потрібно було б тепер підправити. Та я не хотів, а оце недавно, перечитав її знову і добавив в кінці буквально чотири рядочки. Не знаю чи в Миколи були сини, та знаю в Господа вони точно є.
